Міста, де є море, я люблю навесні і восени
Влітку там надто гамірно
А взимку взагалі не хочеться мандрувати

Я гадала, що немає видовища кращого, ніж Ялта у квітні.
Але є ще Одеса у жовтні.

Я приїхала туди о 6 ранку, в светрі. В Києві вже носять чоботи. А в Одесі ходили в футболках. Навіть о 6 ранку.
Класно знайомитися з містом, поки воно ще спить. Одеса прокидається о 7 ранку. А до того я ходила пустими вулицями, в компанії двох собак і однієї чайки.

А потім ми снідали в кафе на Малій Арнаутській, і там такий кумедний араб увесь час бідкався, що його напарники не прийшли працювати вчасно і нам доведеться чекати.
А ще шаурму там називають шиштаук.
Аще коли питаєш дорогу кажуть, що треба іти тудой:)

А на морі зараз пусто, на пляжі були лише ми двоє і маленький таксик. Таксик бігав по хвилях, і я бігала по хвилях. Ми обидва запацьорилися по самі вуха.

Класно було сидіти в парку Шевченка, їсти рАчки (креветки по одеськи) і дивитися на порт
Класно було пити коньяк на вежах Дністровської фортеці
Класно було ловити хвилі
І ходити під балкончиками,що обвиті диким виноградом
І сидіти на терасі ПанПіци, загортатися у плед і їсти смішну і смачнючу зелену пасту
І цілуватися в маленькому дворику на Французькому бульварі
І слухати Чижа в напівпідвалі "Антилопа Гну"

І так сумно, наче це були найкращі наші дні, у цьому схожому на середземноморське місто, де сонце, і трамваї, і таксики, і стразні будинки, і каміння, і дерева. Сумно, бо краще мабуть не буде - в нас. У мене та в нього окремо - можливо. Але разом - невже може бути краще? 

P.S. Ще не встигла позливати фотки, але скоро будуть, вони ДУЖЕ КАЙФОВі

Десь читала, що в Голівуді зараз у великій моді домашні вечірки. Велика їх прихильниця - Дженіфер Аністон. Колишня вайфа Бреда Пітта вже не ходить гламурними кабаками, а кличе друзів додому. Щоправда, сама вечері не готує - в неї якийсь такий дуже крутий повар.

Недавно помітила, що ця мода - не лише голівудська. Ми теж усе рідше витрачаємо гроші в ганделях. І якось раптово помітила, що тусити вдома -  це ну набагато, набагато краще, аніж просадити 500 грн. за так -собі вечір за кальяном у якомусь бабай-пабі. За цей кризовий рік у мене з`явилось багато класних рецептів домашніх або напівдомашніх вечірок.  Ось  найулюбленіші

1. Глінтвейновий кінозал. Це найкращий варіант для зими, коли надворі робити нічого.  Береться вино, фрукти та гвоздика, з них вариться глінтвейн. До глінтвейну печуться млинці або шарлотка з яблуками. Запрошуються друзі у кількості, аби всі влізли на ліжко (у моєму випадку - максимум 5 чоловік). Туди ж, до ліжка й телевізора перетягується глінтвейн із закусками. Вмикається прикольне кіно. Кайфується!

2. Коньяк на набережній.  Ця вечірка - найкращий варіант для осені і шикарна альтернатива попсовим шашликам. У громадських місцях пити заборонено, але якщо дуже хочеться - то можно. Потрібно зібратися в якомусь гарному місці неподалік від центру на березі річки. У Києві таке місце - біля пам`ятника Магдебургському праву, в Харкові - біля Лопані на початку Полтавського шляху.  Для конспірації робиться коктейль : коньяк+кола+розчинна кава, яка сипеться в бокал прямо з пакета. Пляшку коньяку потрібно сховати від мєнтів. Співвідношення - за смаком. Не забудьте запросити когось із гітарою, бо залишитесь на вечірці без музики.

3. Пивна корова. Непогана штука для напівзнайомих компаній. Береться купа довільного народу і  купа пива. Далі просто - один чувак показує загадане слово - інші відгадують. Дуже тупо і примітивно, але це СПРАВДІ СМІШНО! І не треба багато витрачатися на закуски - у всіх зайняті роти і руки:)

4. Вечірка на дачі. Теж пивний варіант для невеликої кількості людей. Помітила, що на дачах особливо цікаво і приємно пити пиво десь на деревах. Крім того, там росте закуска. Дуже раджу - фантастичні враження відчуття себе одночасно дитиною(бо дерево) і дорослим(бо пиво).

Ще дуже хочу спробувати запросити друзів на якусь стару настільну гру - монополію там, або щось таке.
Але ненавиджу такі домашні вечірки, коли готується купа якогось примітивного їдла (картошка з відбивними, олівьє і шуба) усі чинно-благородно сідають за стіл, наливають випивку і дуже довго пиздять "за жізнь" БОООРІН!

А хто ще які любить домашні вечірки?

Варіанти... Коли знову так впадло вставати о 7 ранку і тулити кудись на інший бік міста, через спітнілі юрмища метрополітену, я починаю думати про варіанти... Ну, знаєте, як у кіно "Біжи, Лоло, біжи" - чим би я зараз займалася, аби в якусь секунду звернула не туди. Аби не вибрала це місто, цю роботу, і цю зовнішність, цих друзів і цей найдовший у Європі будинок. Або - якби вони не вибрали мене.

( Read more... )( Read more... )</div>

Після свіжої ночівлі біля озера і штурму гори Унгаряска ми знову заблукали. От заблукати в Горганах - діло не хитре. Туристичної схеми найбільшого карпатського масиву, де знаходиться озеро Синевір та водоспад Шипіт взагалі не існує. Довелося скористатися так званою генштабівською мапою. В процесі походу з'ясувалося, що вона робилася для потенційного ворога України – аби той, потрапивши в наші гори, нізащо з них не вийшов. Стежки, позначені на ній – результат бурхливої фантазії укладачів, натомість реальних шляхів немає і в помині. У результаті ми не потрапили на Братківську, зате потрапили в село Лопухів, куди зовсім не збиралися.

Це казкове і абсолютно дике місце. Там живуть так, як це було 300 років тому: збирають чорниці, доглядають худобу, вирощують боби, чоловіки бухають, жінки перуть білизну в річці. На нас, чужинців, виходили подивитися із придорожних шинків, як на екзотику
Останні два дні в Горганах були абсолютно фантастичні - їли чорниці, блукали. були покусані мошкою, ночували в табуні диких коней на Сивулі, які були туди спеціально завезені наприкінці 80-х.

А ще ходили по воді і літали по землі - на слизьких кам'янисто-глинистих горганських схилах засвоювали нові види спорту – гірський серфінг та пішохідний рафтинг. Доріг-бо в Горганах немає. А в Україні немає більш шалено-дикого регіону.

Дякую за відпустку, бьютіфул Карпати

Фотки все ще тут

Ну от я знову в Києві - серпнево-пустому, прохолодному і коханому. Дивно дивитися на машини і людей після Горан. Тиждень минув, поки отямилась. Бо там не має ані машин, ані людей - лише лісорубська техніка та гуцули (не ображатись, але це й правда окрема порода). 21 липня ми з Маринкою рушили з Франика в Ясіню. Перед тим зїли якусь страшну булку - не їжте булок на франківському вокзалі, бо насняться кошмари. В Ясіні хотіли зареєструватись у рятувальників, але їх довго не було. "Мабуть, каву пьють" - сказав місцевий міліціянт. О, неквапне і миле життя ясінівського загону постійної бойової готовності! Незважаючи на курортний статус, село не дуже зважає на туристів. Тут пасуть корів і сушать сіно.






І ще - питання відстані. У місцевих воно дуже примірне - коли напитуєш дорогу, в одних виходить 5 кілометрів, в інших - 16. Те саме - з дорогами. Міток у Горганах немає майже ніяких. У результаті проблукали цілий день навколо Ясіні, зате вже наступного даня дісталися до Драгобрату. Влітку там пусто - лише будівельники. Тож ми там не затрималися, а під вечір добігли до озера Герашска. Взагалі ці озера в Карпатах - це щось! маленькі, наче калюжі, неймовірно чисті і холодні - льодовикового походження. Біля них холодно спати, а ще там живуть тритончики. Фотки озера та інших принад - на Пікасі. Далі буде

Збираємось з Маринкою в Горгани в кінці липня. План такий:  Ясиня-Драгобрат 2. Драгобрат -хр.Свидовець 3.хр.Свидовець- Водорозділ 4. Водорозділ-Осмолода 5. Дньовка 6. Осмолода - Слобода 7. Слобода - Синевир -Стригальня 8. Стригальня - пер.Прислоп 9. Прислоп - вдп. Шипіт 10. Шіпит -Воловец -Львів

Рушаємо з Франика 21, плануємо походити десь із тиждень, а потім - на Свірж. 

Одна проблема - в Горганах ніколи не були, тому усіх, хто знає маршрут, а також просто хороших, адекватних, походних людей прошу до нас приєднуватися. 

Із пропозиціями пишіть сюди або на Lurdiendaren@bigmir.net

Літати на своєму, їздити на своєму, одягати та їсти своє – це не тільки антикризова мода, це правило гарного тону для людей, які є символами своїх держав. Президент Сполучених Штатів користується літаком Boeing-747, президент Росії літає на ИЛ-96. Лідери України, яка входить до елітної сімки країн-літакобудівників, вітчизняний авіапром ігнорують. Їм, бачиш, Аербаси подавай.

Колись я дуже пишалася, що живу в місті, де роблять літаки і танки. Український літак і сьогодні може стати світовим брендом. Його лише треба трішечки пропіарити. Пропозиції тут.

У суботу була на жирнючому виступі улюбленої "Крихітки". Логічне продовдження концерту в оранжереї - концерт у кінотеатрі,наступний, мабуть, буде десь на молокозаводі:)Особливий пафос в тому, що "Кінопанорама" зачиняється назавжди. Каша сказала, що в кінотеатрі буде якийсь великий ларьок. Шкода.
Втім - концерт. Душевно, камерно, але драйвово! Не засмутило навіть 40-хвилинне запізнення і лажа зі звуком. Розуміємо - не концертний майданчик. Перед початком показали кіноінтервью з хлопцями з групи. Такі смішні. А під час концерту хтось кричав "Бас! Я тебя люблю и хочу от тебя ребенка" суровим чоловічим голосом.
Каша була застужена, жартувала про Радіо Алла, і не змініла своєї "дурної" звички бути голосною надто. На концерт приходив Фагот з ТНМК, записував концерт на мобільний. Каша заспівала його "Так буває восени". Фаготу було приємно:)

Фотки є тут, а свій апарат я не брала, влом було.

Я запросила Її шлятися на Труханів острів.  -  Вона сказала: "Нафіг. Пішли їсти шашлик".
Я катаюся на гойдалці вночі.  -  Вони просять мене бути обережною. 

Вони - це не мої батьки і старші родичі, як можна подумати. Це мої друзі - однолітки або навіть молодші за мене. І коли трапляється таке недо-порозуміння, мені стає сумно. Дивно, коли це вони встигли так подорослішати? І чому не встигла я?

Колись ми разом лазили через огорожу в зоопарк і танцювали дикі танці на головних вулицях різних міст, тирили цукерки з супермаркетів і влаштовували перфоманси в метро. А зараз мої однолітки займають свої кабінети, отримують права, дбають про те, аби начальство було ними задоволене, увечері поспішають додому варити борщ, а на вихідних поважно сидять в дорогих гендалях, і тим більше задоволені собою, чим більшу суму витратять на пиво.

А я... я розумію, що це нормально і вони  праві, а я - ні. Бо їхні цінності і прагнення - ці квартири , машини, родини, начальство, права, ресторани - це здоровий глузд, а мої - навколосвітні мандри автостопом, віршики, гойдалки, недописані кіносценарії і фолк-рок-концерти - якась чудернацька хуйня. І мені теж уже пора отримувати права, дбати про родину, варити борщі і ставити ці блядські металоплатикові вікна собі в хату.

Але... Ну чому, чому мені так не хочеться цього робити?

P.S У поході я втратила куртку, джинси, сумку з фотоапаратом, грошима і документами( потім знайшла), мідну білочку на мотузці. Вгадайте, чого було шкода найбільше?

На початку травня ходила в похід. Плани були шикарні - пробігти Бабуганську, Гурзуфську, Ялтинську та Ай-Петринську яйли. Але 2 числа цього місяця нас змило з Бабугану снігом та хурделицею. Промокли всі наскрізь - до спідньої білизни. Довелося падати на дньовку, палити сосни, сушити черевики і пити спирт. Ось від таких собі занять придумався рецепт нового коктейлю .

Секс на Бабугані

Береться брудний намоклий черевик, у нього викручуються труси та шкарпетки усіх, кого намочила злива, додається спирт, жменька снігу, попіл з багаття, шматки мокрого туалетного паперу і лимончик. П`ється з черевика.

Нарешті я вибралася до омріяного Львова!

Зроблено це було як раз на Великодень, чого не раджу. Львівяни - страшенно релігійні люди, на свята не працюють навіть хлібні крамниці. Тож довелося їсти мацу в Жидівській кнайпі "Під золотою розою" . Миле таке місце біля Арсеналу на Староєврейській. Грає весела єврейська музичка, а цін у меню немає - треба торгуватися з офіціантом, що само собою прикольно.

Раджу пити там гаряче пиво з корицею і лимоном - звучить дивно, але так смачно!

Взагалі Львів треба оголосити кулінарною столицею України - бо я не знаю міста, де так неймовірно смачно і дешево готують. У мене навіть виникла ідея гастрономічного туру. Дуже раджу:

- пити каву в "Золотому дукаті" або "Під клепсидрою". В Дукаті ще смачнючі штруделі, а Під клепсидрою до кави подають записочки з хокку
- завітати "Під синю пляшку". Дивовижне кафе на 5 столиків у старезному будинку. Там можна випити моравянки, а потім піднятися на другий поверх підїзду і подивитися, як живуть справжні львівяни. Там сушаться чиїсь шкарпетки і все таке
- ну і Криївка. Куди без неї. Неймовірний кисіль на вині, куліш і живе пиво. Можна відчути себе бравим повстанцем.

Не забувайте пароль- Слава Україні!
А взагалі ми там не тільки жерли і пили, а ще їздили старовинними замками, ходили вуличками і щохвилини закохувались у таємниче і неквапливе  місто.


Єдине, що не сподобалось - це їхній Обливний понеділок. Після Великодня є така традиція - обливати усіх на вулицях із пляшок пластикових. І якісь малі гопніки облили мене так, що я втратила лінзу з ока і весь день ходила мокра. А так - усе шарман) Фотки тут

Здорово, щоденничку!
Ось і я піддалася на вимоги  часу і таки наважилася тебе завести. Писатиму тут про свої мандрівки, книжки, друзів, публікуватиму фотки і всяку всячину. Чекайте фотозвіт про подорож до Львова:)